Французька мова, як і всі інші романські мови, розвинувся з латинської, а точніше з народної латини Північної Галлії. Часом освіти французької мови як нової мови, якісно відмінного від латині, вважається IX ст. Це підтверджується мовними та історичними свідченнями.

Існує традиція ділити історію французької мови на наступні періоди:

Старофранцузьку (IX-XIII ст.) – період розквіту феодалізму у Франції. Він характеризується початком формування французького письмово-літературної мови на певній діалектної основі. У цей період мова являє собою синтетичну систему, що функціонує у формі різних діалектів.

Среднефранцузскій (XVI-XV ст.) – період, який характеризується посиленням процесу економічного, політичного і територіального об’єднання Франції. Поступово йде становлення французької нації. Разом з тим, це період подальшого зміцнення письмово-літературної мови та створення основних передумов для розвитку його в національний письмово-літературна мова.

Ранненовофранцузскій (XVI ст.) – період утворення французької нації і французького національного держави. Мова стає мовою французької нації, державною мовою.

Новофранцузскій період (XVII-XVIII ст.) – завершується формування національної держави, остаточно встановлюються норми французької національної мови аж до сучасного стану.

Процес розвитку мови привів вихідну латинську систему до сучасного французького станом. На всіх рівнях мови відбувалися глибокі зміни.

У фонетиці виникло нове за своєю природою наголос, багато в чому нова система розпізнавальних ознак, нові голосні і приголосні фонеми.

У морфології докорінно перебудована система вираження граматичних значень з перенесенням інформації на службові слова і формування нового класу стройових елементів.

У синтаксисі – розвиток нових способів вираження підрядних зв’язків, утвердження прямого порядку слів як основного засобу визначення функції слова в реченні.

У лексиці – колосальний кількісний і якісний ріст словникового складу, покликаний забезпечити засобами номінації понятійну сферу, яка відображається в словнику.

У процесі переходу від латинської до французького і в ході розвитку самого французької мови система з синтетичної перетворюється в аналітичну.

Історія французької мови показує, що, незважаючи на широке поширення аналітичних засобів вираження граматичних значень, флексія продовжує займати певне місце в системі французької мови, нерівномірно розподіляючись за частинами мови: найслабше флексія виражена в іменнику, найповніше проявляється семітської в дієслівної системі.